Історія ІЗС

Південь України внаслідок несприятливих погодних умов є зоною ризикованого землеробства. За таких природних умов виробництво сільськогосподарської продукції значно залежить від штучного зрошення сільгоспугідь. З метою отримання гарантованих врожаїв, було прийнято рішення щодо будівництва на півдні Миколаївської та заході Херсон­ської областей Інгулецької зрошуваль­ної системи (далі - Інгулецька ЗС), яке було розпочато в 1951 році будівельномонтажним управлінням № 14 (БМУ-14) Управління "Укрводбуд". Перша черга Інгулецької ЗС була введена в дію в листопаді 1956 року і за­безпечувала полив 10,8 тис. га земель.

Будівництво системи тривало до 1963 року. Були побудовані Головна насосна станція (ГНС), магістральний канал (МК), 11 розподільчих каналів першого порядку, з яких беруть початок внутрішньогосподарські канали. Для водопостачання міста Миколаєва було побудоване водосховище об'ємом 31,2 млн.м³.

Інгулецька ГНС, розташована на пра­вому березі річки Інгулець біля с. Ново-Василівка Снігурівського району, по двом ниткам напірного трубопроводу діаметром 2,8 м здійснює подачу води на висоту 60 м в заспокійливий басейн магістрального каналу. Розподільча мережа на масиві розташована за ухилом місцевості, що дає можливість подавати воду на зрошення самопливом.

Інгулецький МК був запроектований і збудований в земляному руслі. Бетонне та залізобетонне облицювання каналу проектом не передбачалось у зв'язку з високою вар­тістю робіт. Це спричинило великі втрати води на фільтрацію, відповідно, підвищення рівня ґрунтових вод, підтоплення при­леглих територій.

Тому з 1967 року розпочалася рекон­струкція системи. Її здійснювали БМУ-25 і БМУ-22 тресту "Миколаївводбуд". Було виконано часткове облицювання магістрального каналу монолітним бе­тоном і залізобетонними плитами, що підвищило ККД каналу. Економія води дала можливість ввести додаткові зро­шувані площі, а саме Спаську зрошу­вальну систему.

Згідно з програмою розвитку ме­ліорації проводилося розширення зрошуваних площ. У зв'язку з будівниц­твом Явкинської зрошувальної системи в 1985 році поряд з Інгулецькою ГНС введена в експлуатацію Явкинська Головна насосна стан­ція (ЯГНС) з подачею води в Інгулецький МК (обидві насосні станції знаходяться на балансі УК ІЗС). В той же час була збільшена пропускна спроможність Інгулецького МК до 62,4 м³/с.

Сумарна потужність обох насосних станцій – 58,6 тис. кВт; сумарна продук­тивність – 62,4 м³/с. Загальна протяжність магістрального та розподільчих каналів - 343 км, кількість гідротехнічних споруд – 621 од.

Наявність зрошуваних земель по Інгулецькій ЗС - 60,8 тис. га, в т.ч. 18,2 тис. га - Херсонська область, 42,6 тис. га - Миколаївська область. Крім цього, з Інгулецького МК вода подається для управлінь Південно-Бузького БУВР на Явкинську і Спаську зрошувальні системи (площа зрошення: 50,2 тис. га і 10,4 тис. га відповідно) та для КП «Миколаївводоканал» на поповнення водосховища для водопостачання міста Миколаєва.

Джерелом зро­шення Інгулецької ЗС є річка Інгулець, вода якої забруднена промисловими стоками підприємств Кривбасу, тому актуальною є проблема покращення якості води. Проектна технологія формування якості води – «антирічка» в останні роки вже не забезпечувала необхідну якість води в системі. Тому, за ініціативи адміністрації УК ІЗС, Держводагентством України з 2011 р. впроваджено нову науково обґрунтовану схему формування якості води. За новою схемою з  квітня по серпень здійснюються постійні попуски води з Карачунівського водосховища (яке, в свою чергу, поповнюється дніпровською водою за допомогою каналу Дніпро-Інгулець) загальним обсягом не менш ніж 120 млн. кубометрів щорічно.

Завдяки впровадженню вищеописаного варіанту в Інгулецькому МК впродовж всього поливного періоду забезпечено стабільну задовільну якість води для зрошення. При цьому здійснюється екологічне оздоровлення річки Інгулець  та поступово поліпшується якість води у Карачунівському водосховищі.

Історія каналу Дніпро-Інгулець.

Басейн р. Інгулець є одним із найскладніших природних  об’єктів України і потребує постійної уваги до себе вчених та практиків. Велика кількість водоємних, екологічно небезпечних підприємств Криворізького басейну, де він протікає, значна урбанізація території поряд з досить обмеженими водними ресурсами, застарілою та малоефективною природоохоронною інфраструктурою надають особливої гостроти гідроекологічній проблемі регіону. Вивченням можливих варіантів подачі дніпровської води до Кривбасу та басейну р.Інгулець почалося ще 1955 року.

З перекиданням дніпровської води з Кременчуцького водосховища в Інгулець з’являлася можливість на Іскрівському водосховищі створити північне джерело господарсько-питного водопостачання. У такий спосіб можна було закільцювати основні магістральні водопроводи басейну в єдину гнучку і надійну систему, а також забезпечити питною водою прилеглі сільськогосподарські райони.

Обводнення Інгульця за рахунок перекидання дніпровської води набувало одного з першорядних завдань для поліпшення санітарного стану ріки на дільниці від Кривого Рогу до впадання її в Дніпро.

Одним із шляхів вирішення цієї гідроекологічної проблеми стало спорудження  каналу Дніпро-Інгулець. Про це в листі Держплану УРСР від 03.10.1972р. №21/2-326 міністр меліорації і водного господарства УРСР М.А.Гаркуша писав: “З будівництвом каналу Дніпро-Інгулець повністю вирішується забезпечення водою Криворізького промрайону, оздоровлення р. Інгулець і відкривається перспектива розвитку зрошення земель. Крім того, з обводненням ріки Інгулець з’являється можливість переводу Карачунівського водосховища з багаторічного на сезонне регулювання стоку ріки, що має важливе значення для захисту м. Кривого Рогу від затоплення повенями.”

Завдання на проектування каналу Дніпро-Інгулець затверджено Мінводгоспом СРСР 5 серпня 1975 року. Технічний проект першої черги будівництва  розроблений проектно-вишукувальним інститутом “Укрдіпроводгосп” у 1975-1976 роках на підставі титульного списку на вишукувальні і проектні роботи, погодженого з Держпланом СРСР 12 лютого 1975 року. Проектно-кошторисна документація затверджена Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 7 січня 1977р. №9-р.

В основу розробки технічного проекту покладені проектні рішення, що прийняті в комплексному технічному проекті “Відвід шахтних вод Кривбасу”, в якому перекидання дніпровської води в Інгулець обґрунтоване як один із невід’ємних заходів оздоровлення ріки.

Проектом передбачалося будівництво таких споруд:

1. Підвідний канал  - 7 км;
2. Насосна станція – 1 шт;
3. Канал через водорозділ зі спорудами – 33 км;
4. Регулюючі ставки – 3 шт;
5. Тунель №1 – 0,72 км;
6. Тунель №2 – 1,47 км;
7. Скельовське транзитне водосховище – 1 шт;
8. Перегороджувальні споруди – 2 шт;
9. Водовипуск – 1 шт;
10.  Мости автодорожні – 10 шт;
11. Регулювання р. Інгулець – 10,4 км.

Канал Дніпро-Інгулець - споруда комплексного призначення, в будівництві якого в перспективі зацікавлені багато галузей народного господарства території України,  розміщених в басейні річок Інгулець та Інгул, оскільки цей район бідний на місцеві водні ресурси, особливо Криворіжжя.

Зі здійсненням перекидання дніпровської води в ріку Інгулець, проектом передбачується такий її водозабір: (млн.м³)

• Питне і технічне водопостачання Кривбасу                    – 567,7;
• Зрошення сільгоспугідь (нове)                                          – 111,0;
• Санітарні попуски в р. Інгулець нижче м. Кривий Ріг    – 200,0;
• Сільгоспводопостачання та існуюче зрошення                –   72,0;
• Супутні водоспоживачі                                                       –   54,3

                                                                                  Разом: - 1003,0 млн.м³

Дольова участь коштів міністерств у будівництві каналу виглядала так: (тис. крб. )

• Міністерство чорної металургії                                                    - 38500,0
• Міністерство меліорації і водного господарства                        – 20629,1
• Міністерство будівництва і експлуатації автомобільних шляхів – 297,0

Крім цього, для розвитку інфраструктури села Велика Скельова та закріплення молоді – майбутніх кадрів експлуатації каналу, міністерством меліорації і водного господарства УРСР виділялися кошти на будівництво нової загальноосвітньої 8-річної школи (1979 р.) та будинку культури (1980 р). 

Будівництво каналу

Для забезпечення необхідних робіт на каналі Дніпро-Інгулець наказом міністра меліорації і водного господарства Української РСР  М.А.Гаркуші від 20 квітня 1978 р. №213 створено Велико-Скельовську дільницю з підпорядкуванням дирекції будівництва каналу Дніпро-Донбас. Дирекція будівництва каналу Дніпро-Інгулець, яка стала замовником на будівельні роботи, почала діяти у 1979 році. З метою пришвидшення будівництва каналу у 1979 році створено будівельний трест “Кіровоградводбуд” з функціями генерального підрядника аж до введення в експлуатацію. Тунелі будувало, як субпідрядна організація, управління “Київметробуд”. Монтаж гідромеханічного та електричного обладнання виконував Запорізський трест “Укрспецводмонтаж”,

Насосна станція другого підйому технічним проектом не передбачалася. Через водорозділ канал мав пройти у глибокій виїмці. В результаті риття глибокого каналу рівень грунтових вод в с.Миронівка  різко понизився, а в колодязях пропала вода. Тому терміново проклали мережу питного водопроводу з підключенням до водогону Дніпро-Кіровоград, що працює і понині. Проривши канал до кінця села, роботи зупинилися, оскільки на перешкоді стали пливуни. Розглядалися два варіанти їх подолання: прокладати ще один тунель чи будувати насосну станцію другого підйому. На технараді прийняли другий варіант. 

Будівництво шляхів та мостів здійснювали субпідрядні організації: Дорожньо-будівельне управління ДСУ-4 тресту “Дніпрошляхбуд” Міншляхбуду УРСР та Мостозагону-78 тресту “Мостобуд-1” Мінтрансбуду СРСР.

Організація служби експлуатації каналу. Для організації експлуатації об’єктів каналу, що вводяться в дію у 1988 році, наказом міністра меліорації і водного господарства УРСР В.М.Ткача від 31 березня 1988 року №49 “Про створення експлуатації на каналі Дніпро-Інгулець”, зокрема, записано:

• “Створити у II кварталі 1988 року в складі Управління каналу Дніпро-Донбас структурний підрозділ – відділення каналу Дніпро-Інгулець з місцем розташування в с. Велика Скельова Світловодського району Кіровоградської області.
• Тресту “Кіровоградводбуд” до завершення будівництва власної промбази ПМК-68 для створюваного відділення експлуатації на каналі Дніпро-Інгулець звільнити 50 відсотків приміщень побудованої Велико-Скельовської експлуатаційної дільниці.
• Дирекції будівництва каналу Дніпро-Інгулець реалізувати передачу основних фондів, що вводяться в експлуатацію по першій черзі каналу Дніпро-Інгулець, на баланс управління каналу Дніпро-Донбас в II – IV кварталах 1988 року”.

30 грудня 1988 року наказом № 183 міністра меліорації і водного господарства УРСР М.В.Ткача відділення каналу Дніпро-Інгулець  реформовано в управління каналу Дніпро-Інгулець при Кіровоградському облводгоспі. 1 липня 1989 року канал розпочав подачу води. Головна насосна заповнювала його до станції другого підйому, яка тоді ще не працювала. Далі вода подавалася тимчасовою насосною станцією в обхід постійної. Йшла вона  на зрошення земель в Олександрійському районі витратою не більше 1,2 кубометри в секунду. Перед укладанням договорів на подачу води було відкрито розрахунковий рахунок. Такою ж витратою (1,2 кубометри в секунду) подавалася вода каналом і в 1990 році, тільки розпочали подачу 25 березня, а закінчили 29 жовтня, а в 1991 році запрацювала насосна станція другого підйому.

У 1992 році Кривий Ріг отримав вже 175 млн. м3 води. Єдиним її замовником виступало Державне промислове підприємство «Кривбаспромводопостачання». Перед укладанням договору було відкрито розрахунковий рахунок, на який поступали кошти за послуги з подачі води. На той час канал міг подавати воду витратами лише 16 або 32 м3/сек., оскільки на головній насосній станції, згідно проекту, встановлено 6 агрегатів продуктивністю по 8 м3/сек кожен.  На станції другого підйому працювало три агрегати продуктивністю по 16 м3/сек кожен.

На промивку р. Інгулець подавалась вода витратою 16 м3/сек. до 1993 року, поки вартість електроенергії була 1коп./кВт.годину. З підвищенням тарифу на електроенергію та зменшенням подачі води, але за більший проміжок, виникла потреба скоротити  її витрати.  Для цього за зароблені кошти було закуплено на “Уралгидромаше” вертикальний насосно-силовий агрегат продуктивністю 8 м3/сек, який встановлено на насосній станції другого підйому. Місця для його встановлення не бракувало, оскільки приміщення було розраховане на другу чергу будівництва. Це дало змогу подавати воду по каналу витратою 8 м3/сек. Але згодом і такий варіант подачі не влаштовував замовників:  8 м3/сек – мало, а 16 – багато. У 1994 році прийняли рішення встановити розмінні насосно-силові агрегати на обох станціях – головній і другого підйому.  По 2 агрегати продуктивністю 1,5м3/сек кожен.

Починаючи з 1997 року, функції замовника на подачу води каналом Дніпро-Інгулець взяв на себе виконком Криворізької міської Ради. Платниками за ці послуги виступали гірничо-рудні підприємства згідно актів виконаних робіт, завірених в ДПП “Кривбаспромводопостачання”.  А з 2000-го року перейшли на прямі зв’язки безпосередньо з гірничорудними підприємствами. Координувала роботу Державна акціонерна компанія “Укррудпром” (нині дочірнє підприємство “Укррудпром” асоціації “Укррудпром”).

У тому ж таки 2000 році  наказом від 4 липня за №89  Голова Держводгоспу України  В.М. Хорєв вивів канал Дніпро-Інгулець з підпорядкування Кіровоградському облводгоспу, і управління каналу стало самостійною державною бюджетною організацією з правом ведення позабюджетної діяльності та належати до сфери управління Держводгоспу України.

З метою збереження водних живих організмів на водозаборі головної насосної станції встановлено сучасний електроградієнтний рибозахисний пристрій, рекомендований Середньо-дніпровським державним басейновим управлінням охорони водних живих ресурсів 11.04.2006р, ефективність якого досягає понад 80%. Облік поданої води проводиться сучасним ультразвуковим витратомірним  комплексом  ИРКА, інформація з якого передається на центральний комп’ютер через модем.

У 2019 році утворено Управління каналів ріки Інгулець шляхом злиття двох управлінь каналів – Дніпро-Інгулець та Інгулецької зрошувальної системи. Управління каналу Дніпро-Інгулець стало відокремленим підрозділом.